Маленька Хмаринка літала високо, і було їй дуже приємно та прохолодно. Вона дивилась на Сонечко, на інші Хмаринки та вчилась бути чемною. Але якось вона подивилась на Землю. Щось там було не так. Річки обміліли, спека висушувала міста та села, ліси та степи… Стривожена Хмаринка пливла далі. Тваринки ховались у тіні, діти не виходили на подвір’я… Сумно було та тихо. І так їй стало всіх шкода, що вона не витримала і розплакалась. І чим більше плакала, тим сумніше їй ставало, вона плакала ще і ще. Аж раптом її відволік якийсь гамір. Вона подивилась на Землю. Там було справжнє свято! Діти танцювали прямо в калюжах, хто босоніж, а хто – в яскравих гумачках. Вулиці міст заповнили строкаті парасольки – під ними ховались серйозні дорослі. Тваринки з насолодою пили свіжу воду та ласували свіжою травою, яка виростала прямо на очах! Хмаринка заспокоїлась. Відтепер вона знала, що коли трішки сумно – це привід поплакати, і тоді всім стане легше. Бо дощ – то завжди добре. Марія Унтіна спеціально для сайта Волшебные сказки Бурундессы